Антеро | Таня Калитенко

Фінляндія мусила би стати для Олени не лише ідеальним місцем для академічного стажування, але й простором, у якому можна загубитись, утекти від обтяжливої буденності, побути бодай трохи не-собою, почавши в житті новий розділ.
Однак під подувом холодних північних вітрів роз’ятрюється привезена з собою пам’ять, набуваючи майже фізичних вимірів: постаючи спочатку гусячою шкірою на тілі, згодом теплим пальтом, а зрештою — і повноцінною бронею, щоправда, просвіченою дірками від куль.
А надто — коли ти вже не перша зі свого роду опиняєшся на цій землі і ступаєш уже залишеними слідами по новій, але парадоксально знайомій території. Хоча ступати доводиться слідами армійських чобіт. І в цьому зіткненні, в цьому поєднанні народжується перепроживання своїх і чужих історій, межа між якими з кожним кроком стає дедалі менш чіткою.